Княгиня Ольга (відео+++)

Вирушила Ольга в Греки і прибула до Цар-граду. І був тоді цар Константин, син Лева, і, побачивши, що вона дуже красива особою і розумна, сказав їй:
- Достойна ти царювати з нами в столиці нашій.
Вона ж, поміркувавши, відповіла цареві:
- Я язичниця, якщо хочеш хрестити мене, то хрести мене сам - інакше не хрещуся.
І охрестив її цар з патріархом. Після хрещення закликав її цар і сказав їй:
- Хочу взяти тебе за дружину.

Вона ж відповіла:
- Як ти мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою? А у християн нема такого закону - ти сам знаєш. І сказав їй цар:
- Перехитрила ти мене, Ольго.


Ольга (Вольга, сканд. Гельґа[Джерело?], Алогія[1]; хрещене ім'я Олена; бл.890, нов. ст. — †24 липня 969) — дружина князя Ігоря I, київська княгиня, канонізована Православною Церквою. Помстилась за загибель чоловіка жорстокою розправою бл. 945 р. над деревлянами, які його вбили. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до кінця 50-х років X ст.). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). Близько 955 прийняла християнство, але не змогла зробити його державною релігією. 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Константином VII Багрянородним.

http://uk.wikipedia.org/

Княгиню Ольгу (у святому хрещенні Олена) в українському народі почитають як святу та рівноапостольну. Прийнявши християнство, вона ненасильницькими методами сприяла його поширенню на Русі.

 Згідно з літописною традицією, Ольга була родом із Пскова і доводилася родичкою правлячому тоді на Русі князю Олегу. У 903 році її ще маленькою дівчинкою віддали заміж за Ігоря, сина Рюрика, майбутнього великого князя, якому на той час виповнилося 25 років.

 Далекі походи відволікали Ігоря від внутрішніх подій, і Ольга дедалі більше входила у справи управління державою. У ті часи в Києві було вже багато християн. Їх відрізняли грамотність і широта кругозору, необхідні при веденні державних справ. Тож, спираючись у державних справах на християн, Ольга поступово схилялася до їхньої віри. Восени 945 року Ігор вирушив за даниною до древлян, які вбили князя.

 Залишившись із малолітнім сином Святославом, Ольга взялася за угамування древлян. Літописець розповідає про триразову помсту княгині древлянським послам. Спочатку вони вирішили запропонувати їй у чоловіки свого князя Мала, і послали до Києва своїх старійшин. Човен, на якому припливли посли підняли угору до князівського палацу, а потім кинули у приготовлену заздалегідь яму і живими засипали землею. Удруге послів древлян за наказом Ольги було спалено у лазні. А третє посольство - отроки княгині перебили під час тризни, яку справляли по Ігорю.

 Після цих розправ княгиня у 946 році послала у древлянську землю військо на чолі з воєводою Свенельдом. Древляни закрилися у добре укріпленому місті Іскоростені. Тоді Ольга пішла на хитрість: вона пообіцяла відступити, взявши данину голубами від кожного дому. Хитромудра княгиня наказала підвісити до лапок голубів тліючі лучини і відпустити їх. Птахи полетіли назад і місто запалало.

 Опір древлян було зламано, і більше ніхто з данників Русі не повставав проти Ольги. Крім помсти, княгиня встановила фіксований обсяг данини з кожної землі і зайнялася облаштуванням великокнязівських господарств та доходних промислів. З цією метою у 947 році вона вирушила у поїздку до Новгорода, встановлюючи свої лови і погости. По всій землі було наведено порядок.

 Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. Насамперед їй необхідно було встановити добрі стосунки з Візантією та Німеччиною - двома найсильнішими державами Європи.

 Згідно з давньоруським літописом, у 955 році вдова Ігоря прибула і Константинополь до імператора Костянтина VII Багрянородного. Тут вона хрестилася. Поїздка у Константинополь розвіяла багато надій княгині, щодо розвитку партнерських відносин із Візантією.

 Ольга проводила самостійний курс, не озираючись на Константинополь. Зробивши остаточний вибір на користь включення Русі у християнський світ, вона добивалася для країни незалежного статусу при рівноправному положенні у стосунках із Візантією та Німеччиною, із грецьким Сходом і латинським Заходом, визначивши цим загальний характер зовнішньої політики Києва на два наступні століття.

 Під час правління Ольги розширилося будівництво в Києві. Старокиївська гора, де до цього часу був могильник, поступово перетворюється на парадний центр столиці. Вже на початку правління Ольги тут стояв камінний князівський терем, неподалік від якого вона спорудила кам'яний палац із великою прибудовою, оздоблену фресковими розписами й деталями з мармуру і рожевого шиферу. Це був тронний зал, де Ольга приймала бояр, підвладних князів та іноземний послів.

 До кінця свого життя Ольга фактично управляла Руссю. При цьому вона не заперечувала проти розширення володінь Русі на схід, проте була категорично проти війни з Візантією.

 11 липня 969 року Ольга померла. ЇЇ поховали за християнським звичаєм. Правління Ольги було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула упорядковане управління, почала інтегруватися у політичну систему християнського світу.

svit.ukrinform.ua