Григорій Сковорода (+++відео)

• Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися, хоча б зовні він і здавався бездіяльним.
• Більше думай і тоді вирішуй.
• Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.
• Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю. 
• Хіба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не дотримує міри?
• Добрий розум, робить легким будь-який спосіб життя.
• Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.

Джерело

• 
  Григо́рій Са́вич Сковорода́ (* 22 листопада (3 грудня) 1722, Чорнухи, Лубенський полк — † 29 жовтня (9 листопада) 1794, Іванівка, Харківщина) — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 1770-х років вів життя мандрівного філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Зміст людського існування — подвиг самопізнання.

Всякому городу нрав і права

Бджола і шершень

Два коштовні камені — діамант і самоцвіт

Орел і черепаха

Сова і дрізд

***

Сковорода обстоював права людської особистості в кожній людині, а, в перекладі на конкретну політичну мову того часу, це означало сильну демократичну тенденцію, що була поєднана із співчуттям до закріпачених селянських мас, з гострою неприязню до московських гнобителів. В одному своєму вірші, що носив багатозначний заголовок лат. «De libertate» («Про свободу») він писав тодішнім жаргоном, винесеним із Академії:

Что то за вольность? Добро в ней какоє?

 Іни говорять, будто золотоє.

 Ах, не златоє: єсли сравнить злато

 Против вольности, єще оно блато…

 Будь славен вовік, о муже ізбранне,

 Вольности отче, герою Богдане!

Згадка про Богдана та й самий заголовок вірша не залишають сумніву, про яку саме «вольность» думав тут Сковорода. На особистій моралі, як писав С. Єфремов, він очевидно не спинявся, а зв'язував її з громадським і національним ладом — «сопрагаючи, — як сам висловлювався, — сродную собі частную должность (обов'язок) з общею (загальною)». Такі думки не подобались московській цензурі.

Джерело

***