Симон Петлюра (+++відео)

• В боротьбі виростає сила, розвивається свідомість, набирає животворної енергії національна воля, боротьба ставить на порядок денний питання про організацію національних сил, про сталеві, міцні форми цієї організації…
• Наша сила в єдності, а порука успіху наших змагань в державній слухняності!
• Дбаймо про підвищення нацією моральних елементів її буття — творчої любови до Батьківщини, сторожкостидо ворога та помсти за кривди, заподіяні ним.
• Кров, пролита для …великої мети, не засихає.
• Держава понад партії. Нація понад класи.
• Тільки міць, єдність та тверде непохитне стремління до повної незалежності й свободи може бути нашим побратимом

Си́мон Васи́льович Петлю́ра (* 10 (22) травня 1879, Полтава — † 25 травня 1926, Париж) — український державний і політичний діяч, публіцист, літературний і театральний критик, організатор українських збройних сил.

Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.), голова Директорії УНР (13 лютого 1919 р. — 10 листопада 1920 р.).

Джерело

Образ головного отамана УНР у новій українській історії став символом боротьби за волю й незалежність України. Саме тому протягом 70 років після вбивства Симона Петлюри радянські спецслужби не переставали шукати в нас у країні сліди петлюрівщини. Навіть сьогодні багато хто, чий розум і душа були покалічені радянським тоталітарним режимом, намагаються не згадувати імені лідера українського визвольного руху 1917- 1921 років.

Феномен Петлюри як політика й лідера націй, що виявився під час революції й підсилився в роки захоплення більшовиками України, став визначальної для українського руху опору. Симон Петлюра - відважний борець за незалежну українську республіку.

Джерело

Загинув П. у Парижі на вулиці Расіна, 25. 5. 1926 від куль больш. аґента Шварцбарта, який стріляв нібито з помсти за жид. погроми, хоч П. був їх рішучим противником протягом усієї своєї діяльности; похований на цвинтарі Монпарнас у Парижі. З іменем П. пов'язана збройна боротьба укр. народу за свою державність у 1917-21 pp. З безкомпромісових позицій укр. державности й незалежности П. не сходив ні як публіцист, ні як політик, ні як військовий. Бувши Гол. Отаманом військ УНР, П. виявив себе добрим організатором і командувачем, що зумів згуртувати під своїм проводом видатних і досвідчених військ, діячів. Як гол. Директорії, він був людиною глибоко ліберальною, гуманною, щирим демократом, прихильником народоправности і водночас політиком великого формату, що не вагався перед відповідальними рішеннями. Широкий погляд і передбачливість виявив він зокрема й у визначенні завдань політ, еміґрації й її ролі в боротьбі за укр. державність.

Не зважаючи на початково неприхильне, а то й вороже ставлення деяких, особливо зах.-укр., кіл до П. як ініціятора Варшавського договору й союзника Польщі, його постать стала вже з другої пол. 1920-их pp. для укр. народу символом боротьби за незалежність України. Серед ворожих до укр. справи сил, зокрема рос.-больш., поняття «Петлюра», «петлюрівщина», «петлюрівці» стали синонімами «Мазепи», «мазепинства», «мазепинців», термінів, що ними окреслюється незалежницький рух, змагання укр. народу за звільнення з-під рос. панування.

Джерело

У травні 2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про увічнення пам'яті Симона Петлюри (поряд з іншими діячами УНР).

***