Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Будні, робота, суєта... Проте час, щоб висловити свої почуття, повинен бути завжди. Цей короткий сюжет розкриває скороминучість нашого життя, він закликає нас поспішати. Але поспішати не тільки для того, щоб усе спробувати в житті, отримати максимум насолоди, а щоб встигнути зробити безліч добрих справ для рідних, близьких, а може й зовсім незнайомих людей.
З циклу культурологiчних програм "Автограф" телекомпанiї ГЛАС
Це відео інтерпретація відомого твору Ліни Костенко.
Це відео інтерпретація відомого твору Ліни Костенко.
Виготовлено: ТРК ГЛАС 2006
Мова: українська
Тривалість: 00:11:24
Якість: TVrip
Відео: VP6 360х288 150kbps 25.000 fps
Аудіо: MP3 32kbps 1 ch 22.05 KHz
Мова: українська
Тривалість: 00:11:24
Якість: TVrip
Відео: VP6 360х288 150kbps 25.000 fps
Аудіо: MP3 32kbps 1 ch 22.05 KHz
Немає коментарів:
Дописати коментар