Талановитих фільмів про сучасність в українському кіно майже не було. Та й актор у тогочасну дійсність не вписувався. Він був щирий і не вмів удавати, що його цікавить те, чого вимагала від митців партія. Він кохався у народній музиці й пісні тоді, коли почався наступ масової культури, відбувалася підміна духовних і моральних цінностей. Він писав сценарій про долю канадського українця, чиє життя минуло за океаном, і котрий страждав і тужив за Україною, а корінні українці, мігруючи до міст, розкиданих по всіх усюдах СРСР, зрікалися усього національного, в тому числі рідної мови. Миколайчук прагнув утверджувати шляхетність, але картин, де б він міг це зробити, не було. Сили у цьому протистоянні були нерівні. З одного боку, Миколайчук не знаходив підтримки. З другого – пріоритети були віддані зображенню партії й Леніна, сучасним передовим робітникам.Творчість Миколайчука-актора відповідала вимогам мистецтва високої точності. Він мав свій шарм, те особливе, визначальне, чим відрізнявся від інших кіноакторів був органічний у будь-якому середовищі – реалістичному, стилізованому, умовному. Був особистістю. І професіоналом, тобто належав до акторів справжніх, які не бояться втратити власний імідж – коли треба, ставати і негарним.
***
Миколайчук звертався до багатства фольклору, він відчував його, ніс у собі цей досвід. Саме це багатство і розгледіли у ньому Сергій Параджанов, а потім і Юрій Іллєнко. Аналізуючи роботу Миколайчука-актора, Іллєнко говорив, що той не розкривав психологію героя, а творив характер у взаємодії з усім арсеналом виражальних засобів фільму. Миколайчук не просто був носієм народної культури, він при кожній нагоді обороняв її, підкреслював її значення. “Казки, міфи повинні зберігатися в культурі, інакше людина втратить здатність відчувати світ як цілісність,” – стверджував він.Фільми за його участі випередили свій час. У контексті усього напряму українського поетичного кіно стає більш очевидним і виразним те, що Іван Миколайчук спільно з однодумцями-кінематографістами зробив по-своєму вагоме відкриття в кіно. Воно полягає насамперед у збагаченні кіно зображальним і музичним фольклором, в розумінні кіно як синтезу повноправних складових виражальних засобів, як відстоювання права кіно на власні мистецькі закони, без допомоги театру чи літератури.
http://ivanmykolaychuk.org
Камінний хрест. (1968) (повна версія)Білий птах з чорною ознакою.(1970) (повна версія)
Пропала грамота (1972) (повна версія)
Вавилон ХХ (1979) (повна версія)
Немає коментарів:
Дописати коментар