Миколайчук Іван (+++відео)

Іван Миколайчук у фільмі Пропала Грамота  

• «З роками я зрозумів, що немає жодних підстав червоніти з приводу свого сільського походження, що, навпаки, зв'язок із селом - моє щастя, мій золотий запас».
• «Чи потрібно якось спеціально турбуватися про те, щоб рятувати традиційну культуру? Мені здається, що ні. Рятувати треба душу народу, душу своєї нації. Всі найбільші цінності - в серці на­родному. Якщо збережемо духовне здоров'я, то не загубиться і його традиційна культура».
• «Невідворотний хід буття веде нас від багатьох традиційних цінностей. Та я вірю, що ми до них обовязково повернемося».
• «Європа вже тепер наряджається в національний одяг, намагається відродити традиційні ритуали. І це не тільки інтерес до етнографії, гри в минуле. За цим - серйозний потяг до справжніх і глибоких цінностей, з якими Європа свого часу поспішила розлучитися».

***

„Іван був багатий не тільки талантом, але й сонцем у душі. Його вистачало на всіх. Іван умів вклонитися і дитині, і квітці, і небу" (С.Параджанов).

„Весь, як дзвіночок, Іван був чистий, мужній, ніжний. Він був смолоскипом, до нього тягнулися всі" (С. Параджанов).

***

Найвлучніші слова про Івана Миколайчука сказала Ліна Костенко: „Його в обличчя знали вже мільйони. Екран приносить славу світову”. Її вірш „Незнятий кадр незіграної ролі” не тільки про славу, в ньому розгорнуто метафору життя генія – замість зніматися, актор косив бур’ян, який „глушив жоржини біля хати...” Уславленого актора не цінували й не дозволяли творити на повну силу...

 Вже з перших ролей – Івана Палійчука у „Тінях забутих предків” і Тараса Шевченка у фільмі „Сон” – Миколайчук став обличчям українського кіно, символом його досягнень, і залишається поки що в цьому сенсі неперевершеним. Значною мірою завдяки акторові фільми ті увійшли до золотого фонду українського кіно.

 Як, незважаючи на юний вік – було йому всього 22 роки, Івану Миколайчукові вдалося сягнути таких вершин? Акторським талантом він був наділений від природи. Мав добрих учителів. Крім того, боготворив своїх героїв, і надавши їм власної плоті, вдихнув у них і власну душу. За велінням долі його дебют був своєчасним – українське кіно переживало піднесення й потребувало свіжих сил. Й нарешті, він виявився цілком зрілим, щоб перевтілитися в давніх предків: в одному випадку – геніального поета й пророка, в другому – свого земляка, наповнивши цей образ глибоким філософським змістом.

***

Іва́н Васи́льович Миколайчу́к (* 15 червня 1941, Чортория, Кіцманський район, Чернівецька область — † 3 серпня 1987, Київ) — український кіноактор, кінорежисер, сценарист.

 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, та 2 режисерські роботи. Його називали обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим самородком.

 Іван Миколайчук був кінозіркою 60-70 х років. В ті роки майже жоден фільм не обходився без його участі. Він був особливий, народний, справжній, найкращий. «Я не знаю більш національного народного генія…До нього це був Довженко» — казав про Миколайчука великий Параджанов.

 В його особі українська нація має світового невмирущого позитивного героя, який пробуджував національний дух українців. Проте звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок —  «націоналіст». Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав вже посмертно.

 Народився в с. Чортория Чернівецької області.

http://ivanmykolaychuk.org/