Велич народу не вимірюється його чисельністю, як велич людини не вимірюється її зростом; єдиною мірою служить її розумовий розвиток і її етичний рівень.
Думка є праця розуму,
мрія - це насолода.
Замінити думку мрією
означає змішати отруту з їжею.
Замінити думку мрією
означає змішати отруту з їжею.
У кожної людини три характери:
- той, який йому приписують;
- той, який він сам собі приписує;
- і, нарешті, той, який є насправді.
Найбільше щастя в житті - це упевненість, що тебе люблять.
***
| Віктор Гюґо | |
| Дата народження: | 26 лютого 1802 |
|---|---|
| Місце народження: | Безансон, Франція |
| Дата смерті: | 22 травня 1885 (83 роки) |
| Місце смерті: | Париж, Франція |
| Національність: | француз |
| Громадянство: |  Франція |
| Мова творів: | французька |
| Рід діяльності: | прозаїк |
Вікто́р-Марі Гюґо (фр. Victor-Marie Hugo, МФА: [viktɔʁ maʁi yˈɡo]; народився 26 лютого 1802, в м. Безансон, у Франції і помер 22 травня 1885, в Парижі — французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч. Член Французької академії(1841).
Творчість Гюґо дуже різноманітна: романи, лірична поезія, драми у віршах і прозі, політичні промови в Палаті перів, численні листи.
Віктор Гюґо вклав значний внесок в оновлення поезії і театру як лідер течії романтизму у французькій літературі. Він також дозволив багатьом поколінням розвинути думку, що ідеологічна позиція письменника в політичному житті завдяки численним зобов'язанням прирікає його на вигнання.
У період, що передував революції 1848, Гюґо майже повністю закинув художню творчість і активізувався як політичний діяч. Він став переконаним республіканцем і після 1848 брав активну участь у боротьбі за збереження і зміцнення республіканського ладу.
Його заслужено визнавали «володарем дум» не лише Франції, а й, напевно, цілої Європи. Провести Гюго в останню путь 30 травня 1885 року прийшло понад мільйон людей. Гі де Мопассан, який спостерігав за велетенською процесією, сказав: «Напевно, більше вже не буде ні людей такого масштабу, ні такого похорону». Віктор Гюго — великий французький письменник (прозаїк, поет, драматург), політичний і громадський діяч (був депутатом парламенту 1848 — 1851 рр., потім, після державного перевороту Наполеона III, емігрував з країни, заявивши: «Я повернуся до Франції, коли туди повернеться свобода»). Після падіння Наполеона, 1870 року, його зустріли на вокзалі Парижа 80 тисяч людей і несли на руках! Він золотими літерами вписав своє ім’я в історію Батьківщини.
А почалося це довге життя 25 лютого 1802 р. в Безансоні, на сході Франції. Він народився в сім’ї наполеонівського генерала, відомого ліволіберальними, демократичними поглядами. І хоча молодий Віктор деякий час (приблизно до 1827 року) був консерватором і монархістом — це тривало недовго. Висловлюючи на схилі віку свою етичну і політичну позицію, він мав цілковите право сказати: «Я у творчості не лише закликав до милосердя — я був бійцем, що бився за нього. Я відновив у правах бідняка — робітника, нещасного каторжника, хлопчину-обірванця з передмість Парижа, мати з голодним дитям на руках, гнану повію...». Свідчення цього — великі романи Гюго: «Собор Паризької Богоматері», «Знедолені», «Дев’яносто третій рік», «Людина, яка сміється», «Трудівники моря». Їх читали в цілому світі.
Завзятий поборник не лише прав людини, а й прав гноблених народів, Гюго без вагань ставав на їхній захист. Нам, українцям, важить такий факт. Коли 1878 року в Парижі відбувався Всесвітній літературний конгрес — а головував на ньому сивочолий патріарх Гюго — сенсацією стала доповідь Михайла Драгоманова (котрий приїхав до столиці Франції) «Література українська, проскрибована урядом російським», паралельно серед делегатів поширили його брошуру з такою самою назвою. Ішлося про ганебний Емський указ 1876 року, про утиски українського слова й нашої культури. Факти, наведені Драгомановим, справили таке враження на Гюго, що він, 76-річний, кілька днів поспіль відвідував головних редакторів провідних паризьких газет («Котидьєн», «Матен», «Орор»), наполягаючи, щоб вони опублікували бодай уривки з доповіді Драгоманова. Це було зроблено й привернуло широку увагу парижан. Царський режим не без підстав уважав Гюго своїм ворогом.
Зате у вдячній пам’яті народів світу залишився той, хто стверджував: «Велич народів не визначається їхньою кількістю, так само, як велич людини не визначається її зростом». І ще: «Найбільша сила у світі — це ідея, чий час настав».
Немає коментарів:
Дописати коментар